Тамара з Центру

Кожного разу, коли говоримо про міську історію, насамперед згадуємо історичні події, пов’язані з тим чи іншим містом, його архітектуру і культуру на різних етапах розвитку. Однак майже завжди в тіні цих розповідей залишається найважливіший елемент міста – люди, які у ньому живуть, зокрема знакові вуличні особистості: жебраки, музиканти, вар’яти і просто диваки.

Ці надзвичайно колоритні люди стають обличчям міста і невід’ємною частиною його вулиць у будь–яку епоху. Але, на жаль, дуже часто ми не звертаємо на них увагу, хоча кожного дня своїм існуванням вони наповнюють міське життя особливим вайбом. І тим більше, чи ж будуть про них знати наші нащадки через декілька десятиріч?

Саме тому крізь розмаїття луцької архітектури, кавʼярень, парків та сквериків запрошуємо придивитись до тих, хто разом із ними створює колорит нашого міста.

Мурал на Лесі Українки присвячений жінці, яка стала справжнім символом Луцька кінця 80-х. Тамара з Центру — саме так називали її лучани, адже ніхто не знав її прізвища, але спілкувалися з нею, як з давньою приятелькою.

Жінка мала психічні порушення, та в місті нажила слави не просто «міської божевільної», як раніше таврували подібних людей, а світлої людини, яку згадують донині. Цілими днями Тамара курсувала центром міста (за що її й прозвали «Тамарою з центру») зі своєю незмінною торбинкою. Частенько сідала в тролейбус і каталася по колу.

«А по радіві сьодні казали…» – починала вона зазвичай, сидячи на передньому сидінні. Ось це «по радіві» було її головним аргументом в усіх суперечках, причому «по радіві» їй казали геть про все на світі.

Неймовірним голосом співала українських пісень. Любила дітей. Робила жінкам компліменти. Завжди була охайна і причепурена. Добрі швачки з фабрики «Лучанка» шили їй яскраві сукні із залишків тканини…

Світла людина. Блаженна. Вона була, може, трохи іншою, але вона вміла бути собою. Зі свого тихого божевілля Тамара зуміла витворити життєву позицію і своєрідну філософію, яка дозволяла їй певну свободу у той час.

І, мабуть, найбільш доречним коментарем до зображення на муралі були б слова Ліни Костенко:
І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!